В історії України є постаті, що нагадують яскраві, але короткочасні спалахи на темному небосхилі. Однією з таких фігур є Кирило Розумовський — людина, чия доля вражає своїми контрастами. Син простого козака, який завдяки дивовижному збігу обставин став одним із найвпливовіших вельмож Російської імперії та останнім гетьманом Війська Запорозького. Його правління, що тривало з 1750 по 1764 рік, увійшло в історію як «золота осінь» Гетьманщини — остання відчайдушна спроба відродити українську автономію перед її остаточним поглинанням імперією. Це була епоха реформ, культурного злету, великих сподівань і, зрештою, гіркого розчарування.
Щоб зрозуміти феномен Кирила Розумовського, потрібно зануритися в атмосферу середини XVIII століття. Гетьманщина, колись могутня козацька держава, вже понад півстоліття перебувала під дедалі сильнішим тиском Петербурга. Після поразки Івана Мазепи владу гетьманів систематично обмежували, а на українських землях господарювали російські чиновники з Малоросійської колегії. Посада гетьмана була скасована. Здавалося, що українська автономія доживає свої останні дні. Але доля, як це часто буває, зробила несподіваний поворот, пов’язаний із родиною Розумовських.
Шлях до гетьманства: від пастуха до улюбленця імператриці
Історія Кирила Розумовського нерозривно пов’язана з його старшим братом Олексієм. Олексій, володіючи неймовірним голосом, потрапив із сільського церковного хору до імператорської капели в Санкт-Петербурзі. Там його помітила майбутня імператриця Єлизавета Петрівна. Простий козак став її фаворитом, а згодом, за деякими даними, і таємним чоловіком. Цей неймовірний злет відкрив двері до блискучої кар’єри для всієї родини, і в першу чергу — для молодшого брата Кирила.
Кирило, який у юності, за легендою, пас батьківських волів, отримав шанс, про який не міг і мріяти. У 1743 році його відправляють у «навчальну подорож» Європою. Він слухає лекції в найкращих університетах Німеччини, Франції та Італії, знайомиться з видатними вченими та мислителями, серед яких були Ейлер і Вольтер. Це була не просто освіта — це було формування нової людини. З України поїхав простий юнак, а повернувся блискучий аристократ, що вільно володів кількома мовами, розумівся на мистецтві, політиці та науці. У 18 років його призначають президентом Петербурзької академії наук — посада, яка свідчила про його виняткове становище при дворі.
Відновлення гетьманства: політична гра чи воля імператриці?
У 1747 році, під час візиту імператриці Єлизавети до Києва, козацька старшина подала їй чолобитну з проханням відновити гетьманську владу. Це був сміливий, але добре прорахований крок. Старшина розуміла, що Єлизавета, яка завдячувала своїм троном підтримці гвардії, де було чимало українців, прихильно ставиться до всього українського. Крім того, наявність Олексія Розумовського біля імператриці давала надію. Єлизавета погодилася. Кандидатура гетьмана була очевидною — ним міг стати лише брат її всемогутнього фаворита.
У лютому 1750 року в Глухові відбулася урочиста церемонія обрання гетьманом 22-річного Кирила Розумовського. Це була пишна, театралізована подія, яка мала символізувати повернення старих козацьких вольностей. Проте за цією урочистістю ховалася складна політична реальність. Розумовський ставав гетьманом не стільки з волі українського народу, скільки з ласки імператриці. Його правління від самого початку було вписане в жорсткі рамки імперської політики. Та попри це, для Гетьманщини починався новий, сповнений надій період.
Гетьманування (1750–1764): спроба відродження Гетьманщини
Прибувши в Україну, молодий гетьман енергійно взявся за справу. Його європейська освіта та близькість до імператорського двору давали йому унікальну можливість втілювати реформи, на які не наважувалися його попередники. Період його правління можна охарактеризувати як спробу модернізувати Гетьманщину за європейським зразком, відновити її автономію та перетворити на повноцінну частину європейського політичного простору, хоч і під протекторатом Російської імперії.
“Часи гетьманування Розумовського стали «золотою осінню» української автономії, останньою спробою збудувати державу на європейський лад, поєднавши козацькі традиції з ідеями Просвітництва.”
Одним із перших символічних кроків Розумовського стало перенесення гетьманської столиці з Глухова до Батурина — міста, яке було зруйноване військами Петра І як покарання за союз Мазепи зі шведами. Відбудова Батурина мала стати символом відродження. Гетьман також домігся виведення з території України російських військових і чиновників, які втручалися у внутрішні справи. Влада знову зосередилася в руках гетьмана та козацької старшини.
Ключові реформи Кирила Розумовського
Діяльність Розумовського була спрямована на зміцнення всіх гілок влади та впорядкування життя в Гетьманщині. Його реформи торкнулися судочинства, армії, освіти та адміністрації. Він прагнув створити ефективну та самодостатню систему управління.
- Судова реформа. Це була одна з найважливіших реформ. Розумовський реорганізував судову систему, розділивши її на три інстанції. Найвищою апеляційною інстанцією став Генеральний військовий суд. Це дозволило українцям вирішувати свої судові справи в межах Гетьманщини, не звертаючись до російських установ у Петербурзі. Судочинство стало більш впорядкованим і менш корумпованим.
- Військова реформа. Гетьман намагався перетворити козацьке військо на регулярну армію європейського зразка. Було введено уніформу єдиного зразка (знамениті сині мундири), почалося навчання козаків за сучасними статутами, впорядковано артилерію. Ці зміни мали підвищити боєздатність армії, але водночас вони руйнували старий, демократичний устрій козацтва, перетворюючи його на замкнений військовий стан.
- Освітня та культурна діяльність. Як людина, що здобула освіту в Європі, Розумовський розумів важливість науки та культури. Він виношував грандіозний план — заснувати університет у Батурині. Для цього були запрошені архітектори, розроблені проєкти, але, на жаль, ця мрія так і не була втілена в життя. Проте гетьман активно підтримував митців, архітекторів, відкривав школи та друкарні. За його правління Батурин перетворився на справжню культурну столицю з розкішним палацом, парком та оперою.
Розумовський також намагався впорядкувати адміністративний устрій, регулярно скликав старшинські ради (з’їзди) для обговорення важливих питань. Він прагнув перетворити козацьку старшину на шляхетство європейського типу, надаючи їй більше прав і привілеїв. Це, з одного боку, зміцнювало соціальну опору гетьманської влади, а з іншого — посилювало соціальну нерівність і закріпачення селян.
Захід сонця Гетьманщини: конфлікт з Катериною ІІ та скасування посади
«Золота осінь» Гетьманщини тривала, доки на російському престолі була Єлизавета Петрівна. Після її смерті у 1761 році ситуація почала стрімко змінюватися. А з приходом до влади у 1762 році Катерини ІІ, амбітної та владної імператриці, над автономією України знову нависли хмари. Катерина ІІ була прихильницею жорсткої централізації та уніфікації імперії. Будь-які прояви регіональної самостійності вона розглядала як загрозу своїй абсолютній владі.
Розумовський, який звик до прихильності двору, не одразу відчув зміну політичного вітру. Він продовжував жити між Петербургом і Батурином, більше уваги приділяючи балам і полюванням, ніж державним справам. Цим скористалася козацька старшина, яка вирішила зіграти на випередження і зміцнити своє становище.
Фатальна петиція та кінець гетьманства
У 1763 році в Глухові зібралася старшинська рада, яка підготувала так зване «Глухівське прошеніє». Головним його пунктом було прохання до імператриці зробити посаду гетьмана спадковою в роду Розумовських. Це був відчайдушний і вкрай необачний крок. Старшина сподівалася, що це назавжди закріпить автономний статус Гетьманщини. Проте для Катерини ІІ це стало ідеальним приводом для остаточного вирішення «українського питання».
З одного з листів Катерини ІІ до прокурора В’яземського: “Мала Росія, Ліфляндія та Фінляндія є провінціями, якими керують на основі конфірмованих їм привілеїв… Ці провінції… треба найлегшими способами привести до того, щоб вони обрусіли й перестали дивитись, як вовки до лісу.”
Реакція імператриці була миттєвою і жорсткою. Вона розцінила петицію як прояв небезпечного сепаратизму. Кирила Розумовського терміново викликали до Петербурга. Там йому в ультимативній формі запропонували добровільно зректися гетьманської булави. Вибору в нього не було. Опиратися волі самодержиці означало втратити все: маєтки, титули, багатства і, можливо, навіть життя.
10 листопада 1764 року указом Катерини ІІ посада гетьмана в Україні була остаточно скасована. Для управління землями колишньої Гетьманщини створювалася Друга Малоросійська колегія на чолі з графом Петром Рум’янцевим, завданням якого була повна інтеграція цих земель до складу Російської імперії. Епоха гетьманів завершилася.
Спадщина останнього гетьмана
Після відставки Кирило Розумовський отримав чин генерал-фельдмаршала, величезні маєтки в Росії та Україні, і ще майже 40 років прожив життям одного з найбагатших вельмож імперії. Він багато подорожував, але останні роки провів у своїй улюбленій резиденції — Батурині. Там він і помер у 1803 році, і був похований у збудованій ним Воскресенській церкві. Він став свідком того, як остаточно зникли навіть тіні автономії, за яку він боровся.
Так ким же був Кирило Розумовський в історії України? Сибаритом і улюбленцем долі, який випадково опинився на вершині влади? Чи далекоглядним державним діячем і патріотом, який намагався врятувати залишки української державності? Правда, як завжди, десь посередині. Він був людиною своєї епохи — епохи палацових інтриг, абсолютизму та Просвітництва.
Безперечно, він не був таким полум’яним борцем за незалежність, як Мазепа чи Хмельницький. Він був продуктом імперської системи і діяв у її межах. Проте, використовуючи своє унікальне становище, він зробив для Гетьманщини більше, ніж будь-хто міг очікувати. Його реформи, хоч і незавершені, були спрямовані на модернізацію та зміцнення краю. Його правління подарувало Україні майже півтора десятиліття відносного спокою та культурного розквіту. Він був останнім, хто тримав у руках гетьманську булаву, і сама його постать стала символом цілої епохи — епохи втрачених можливостей і згасаючої надії на власну державу.
Часті запитання
Які роки тривало правління Кирила Розумовського як гетьмана?
Кирило Розумовський обіймав посаду гетьмана Війська Запорозького протягом 1750-1764 років. Цей період часто називають “золотою осінню” Гетьманщини, часом останніх спроб зберегти українську автономію.
Яке значення мав період правління Кирила Розумовського для України?
Правління Кирила Розумовського вважається періодом відродження української автономії та культурного піднесення. Незважаючи на зростаючий тиск Російської імперії, гетьману вдалося здійснити низку реформ та сприяти розвитку культури.
Як Кирило Розумовський став гетьманом?
Кирило Розумовський, син простого козака, здобув посаду гетьмана завдяки впливу свого старшого брата Олексія та прихильності імператриці Єлизавети Петрівни. Його кар’єра є прикладом виняткового злету в тогочасній Російській імперії.
Яка була доля української автономії за часів правління Розумовського?
За часів правління Кирила Розумовського Гетьманщина перебувала під дедалі сильнішим впливом Російської імперії. Хоча гетьману вдалося тимчасово відновити деякі автономні права, його правління стало останнім етапом перед повним поглинанням українських земель імперією.
